Соціально-педагогічна діагностика

Соціально–педагогічна діагностика– це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і його соціум соціально–психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних факторів з метою підвищення ефективності соціально-педагогічної діяльності. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями. Метою соціально-педагогічної діагностики є встановлення соціального діагнозу. Крім цього діагностика передбачає проведення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки особистості.

  Об’єктом діагностики для соціального педагога в навчально-виховних закладах є особистість дитини в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб’єктами цього середовища, які впливають на формування та розвиток даної особистості. Предметом діагностики є соціально–педагогічна реальність. Предмет та об’єкт діагностики мають бути  відображені у змісті діагностики.

Соціальна діагностика повинна здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Загалом діагностичний інструментарій різних видів діагностики досить різноманітний. Тому неможливо дати детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик, навіть для типових ситуацій.

У своїй роботі соціальний педагог може використо­вувати запозичені методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загально гносеоло­гічні. До останніх належать метод діалектики, методи аналізу і синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, які використовують всі спеціалісти. З со­ціологічних методів соціальний педагог застосовує опиту­вання, анкетування, соціальну статистику, соціальне про­ектування і експертні оцінки. У множині психологічних методів ним можуть застосовуватись ті, що вивчались у процесі фахової підготовки: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія.

 В діяльності соціального педагога результативними виступа­ють такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, уза­гальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації віль­ної діяльності, природний і формуючий експеримент. До власних методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін.

Процес діагностики можна умовно поділити на етапи:

1. Аналіз первинної інформації, що одержується на початку роботи.

2. Визначення об’єкта діагностики та способу її проведення.

3. Підготовка до діагностичної діяльності (технічна, методична, психологічна тощо).

4. Процес діагностики – застосування діагностичних процедур.

5. Аналіз результатів діагностики та постановка соціального діагнозу.

На основі отриманих даних робиться висновок і визначається проблема, що дозволяє соціальному педагогу перейти до вибору відповідних технологій соціально-педагогічної роботи.

Завдання соціально-педагогічної діагностики в роботі соціального педагога навчально-виховного закладу полягають:

• у вивченні та оцінюванні  особливостей діяльності і розвитку  учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань;
•  дослідженні спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивного  виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків;
•  знаходженні переваг особистості дитини, її "проблемного поля'', індивідуально-психологічних, особистісних особливостей;
•   встановленні причини відхилення у поведінці дітей, підлітків, причини соціального неблагополуччя сім "ї;
•   сприянні  виявленню обдарованих дітей;
•   виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку.