АНКЕТУВАННЯ

                 КІБЕРБУЛІНГ

 

АНКЕТА ДЛЯ УЧНІВ

 СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД УЧНІВ, СХИЛЬНИХ ДО ПРАВОПОРУШЕНЬ

Соціально-педагогічна діагностика

Соціально–педагогічна діагностика– це спеціально організований процес пізнання, в якому відбувається збір інформації про вплив на особистість і його соціум соціально–психологічних, педагогічних, екологічних і соціальних факторів з метою підвищення ефективності соціально-педагогічної діяльності. За змістом і кінцевою метою вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з психологічними і соціологічними дослідженнями. Метою соціально-педагогічної діагностики є встановлення соціального діагнозу. Крім цього діагностика передбачає проведення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки особистості.

  Об’єктом діагностики для соціального педагога в навчально-виховних закладах є особистість дитини в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб’єктами цього середовища, які впливають на формування та розвиток даної особистості. Предметом діагностики є соціально–педагогічна реальність. Предмет та об’єкт діагностики мають бути  відображені у змісті діагностики.

Соціальна діагностика повинна здійснюватись за допомогою певного діагностичного інструментарію, який є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Загалом діагностичний інструментарій різних видів діагностики досить різноманітний. Тому неможливо дати детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик, навіть для типових ситуацій.

У своїй роботі соціальний педагог може використо­вувати запозичені методи дослідження: педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні та загально гносеоло­гічні. До останніх належать метод діалектики, методи аналізу і синтезу, метод теоретичного моделювання, метод якісних оцінок, які використовують всі спеціалісти. З со­ціологічних методів соціальний педагог застосовує опиту­вання, анкетування, соціальну статистику, соціальне про­ектування і експертні оцінки. У множині психологічних методів ним можуть застосовуватись ті, що вивчались у процесі фахової підготовки: самоспостереження, особистісні опитувальники, тести досягнень, тести інтелекту, тести здібностей, лабораторні експерименти, соціометрія.

 В діяльності соціального педагога результативними виступа­ють такі педагогічні методи, як спостереження, контактна бесіда, психолого-педагогічна характеристика дитини, уза­гальнення досвіду, педагогічний консиліум, ситуації віль­ної діяльності, природний і формуючий експеримент. До власних методів соціальної педагогіки належать соціально-педагогічний паспорт мікрорайону, соціально-педагогічний експеримент, соціально-педагогічне обстеження якості життя, соціально-педагогічний моніторинг та ін.

Процес діагностики можна умовно поділити на етапи:

1. Аналіз первинної інформації, що одержується на початку роботи.

2. Визначення об’єкта діагностики та способу її проведення.

3. Підготовка до діагностичної діяльності (технічна, методична, психологічна тощо).

4. Процес діагностики – застосування діагностичних процедур.

5. Аналіз результатів діагностики та постановка соціального діагнозу.

На основі отриманих даних робиться висновок і визначається проблема, що дозволяє соціальному педагогу перейти до вибору відповідних технологій соціально-педагогічної роботи.

Завдання соціально-педагогічної діагностики в роботі соціального педагога навчально-виховного закладу полягають:

• у вивченні та оцінюванні  особливостей діяльності і розвитку  учнів (вихованців), мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань;
•  дослідженні спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивного  виховного потенціалу в мікрорайоні та джерела негативного впливу на дітей і підлітків;
•  знаходженні переваг особистості дитини, її "проблемного поля'', індивідуально-психологічних, особистісних особливостей;
•   встановленні причини відхилення у поведінці дітей, підлітків, причини соціального неблагополуччя сім "ї;
•   сприянні  виявленню обдарованих дітей;
•   виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку.

 

 

 

 

Поради батькам: як мотивувати дитину робити домашку

 

Небагато щасливих батьків можуть зізнатися, що їхня дитина легко без нагадування виконує домашні завдання. Особливо враховуючи попередні два роки пандемії на COVID-19, а нині – повномасштабну війну, яку цинічно та жорстоко веде Росія проти України.

Чарівного для всіх ключика, щоб привчити дитину без примусу та допомоги виконувати хатку, немає, пояснює дитяча психотерапевтка, арт-терапевтка Мар'яна Серажим .   

Щоб навчити дитину самостійно виконувати домашнє завдання, психологіня радить кілька прийомів.

Поради для батьків молодших школярів

 Емоційне відношення до навчання значною мірою впливає на закріплення нового матеріалу. Так, якщо дитині цікаво, чим вона займається, тоді вчитися їй легко, але якщо вона працює над певною інформацією через силу, навчання для неї стає справжньою тортурою. Саме тому таким важливим є формування і підтримування  у дитини мотивації (інтересу) до навчання (навчальних предметів), особливо тепер, в період "вимушених канікул". Ось декілька порад для батьків стосовно підтримки у дитини інтересу до навчання:

БУЛІНГ: ПОРАДИ БАТЬКАМ, УЧИТЕЛЯМ ТА ДІТЯМ

 

Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

 

ЯК ВІДРІЗНИТИ БУЛІНГ ТА СВАРКУ МІЖ ДІТЬМИ